Пт, 18.08.2017
Вітаємо Вас Гость
  ВІДДІЛ ОСВІТИ
  Селидівської міської ради
  Донецької області
Наше опитування
Ваш рівень володіння комп'ютером
Всего ответов: 1250
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Святковий календар. Спілкуємося українською мовою
Годинник
Погода
Погода в Україні
Статистика
 
СЕЛИДОВЕ - місто обласного значення, розташоване за 44 км на північний захід від  міста Донецька у верхів'ях ріки Солоної, яка протікає через місто зі сходу на захід. Утворене місто 16 листопада 1956 р., у 1962 р. віднесене до категорії міст обласного підпорядкування. Селидове – гірниче місто,  у склад якого входять міста Селидове, Гірник, Українськ та селища міського типу Курахівка, Вишневе, Цукурине, Гострий, Комишівка.
До ХVI ст. на землях, де розташоване теперішнє місто Селидове, протягом багатьох століть кочували, витісняли одне одного войовничі степові племена: готи, гуни, печеніги, половці, а потім татаро-монгольські орди і залежні від кримського ханства ногайські татари. Пізніше, починаючи з XVI ст. ця місцевість стала запорозьким займищем. З другої половини ХVIII ст. почалося інтенсивне заселення цієї території, коли в результаті російсько-турецьких воєн було покладено край пануванню Туреччини і її васала Кримського ханства в північному Причорномор’ї, а колишні запорозькі землі царській уряд віддав дворянам та переселенцям з Росії, України та іноземним колоністам.

У 1770-1773 роках за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії в колишніх козацьких займищах і місцевостях Новоросійської губернії по берегах річки Солоної тимчасово оселилися молдавани і волохи, виходці з-за Дністра, які й заснували селище. Через кілька років, близько 1782 року Бахмутська провінціальна канцелярія вирішила утворити на річці Солоній, поблизу яру Палієвського, державну слободу Селидівку. Волохів і молдаван переселили звідси на постійне проживання в Землянки, Корсунь та інші селища. А на їх місце прибули козаки Миргородського полку Полтавської губернії, які не потрапили до реєстру. В наступні роки сюди тікало багато сімей українських селян, міщан, козаків та інших вихідців з Чернігівської та Харківської губерній. У 1797 році в Селидівці вже було 957 жителів: 510 чоловік і 447 жінок. З самого початку свого виникнення і до Жовтневої революції 1917 р. слобода Селидівка входила до складу Бахмутського повіту Єкатеринославської губернії. 
Офіційна версія походження назви міста відноситься до ХVI ст., коли на його території виникло поселення запорізьких козаків. За легендою, засновником степової слобідки був козак на ім’я Селид. Землями сучасного міста пролягав у той час чумацький шлях. З майном на трьох возах Селид нібито переїжджав з Приазов’я додому, в Запоріжжя. Та коли вбрід переправлявся через річку Солону, зламалась вісь одного з возів із сіллю, і віз пірнув у воду. Сіль, швидко розчинившись, зробила річкову воду солоною на смак. Проминули роки, смак води у річці давно став природнім, а назва Солона залишилася навіки. Оскільки швидко знайти деревину в степу було неможливо, а вже була пізня осінь, козак вирішив зазимувати в цьому місці. Дуже сподобалися Селиду ці місця, багаті на дичину та рибу. Тому він змінив своє попереднє рішення повернутися додому навесні і залишився тут жити. А далі поруч стали селитись й інші козаки.
У 1976 році в місті Селидовому відкрито перший на Донеччині пам’ятник українському козацтву «Козак у дозорі». На постаменті надпис: «Тут, на березі річки Солоної, з XVI століття знаходилося старовинне поселення запорозьких козаків». Відомий донецький скульптор П.П. Гевеке, автор пам’ятника, знову звернувся до героїчної тематики і запропонував місту скульптурну групу козаків, що слухають кобзаря. Присвячувався новий пам’ятник 500-річчю Українського козацтва. Встановлено його на заплетеному вербами березі ріки Солоної. У Донбасі це перші пам’ятні знаки першопоселенцям краю.

Стежками сивої давнини...